Значення та розвиток територіально-рекреаційної системи завдяки туризму

Актуальною темою для сьогоднішнього періоду є діяльність територіально-рекреаційної системи, яка включає в себе вирішення соціально-економічних задач та спрямована на рекреаційні потреби населення. 

Територіальна рекреаційна система (ТРС) - це свого роду просторово організована на території певного таксономічного рангу сукупність рекреаційних установ, що функціонують на основі використання ресурсів цієї території і просторово-територіально між собою пов’язані. 

Будь-яка ТРС базується як на безпосередніх зв’язках між рекреаційними установами, так і на непрямих територіальних відносинах між ними. Для визначення різних типів ТРС характер цих зв’язків і відносин є вирішальним [3, c.48]. 

Науково-технічний прогрес та зростаюча урбанізація постійно прискорюють процеси життєдіяльності населення, в результаті чого істотно зростають потреби в сучасних видах і формах відпочинку, відновлення кожної людини. Тому в сучасному світі є незамінним фактором чи умовою розширеного відтворення фізичних, інтелектуальних і емоційних можливостей окремої людини та суспільства загалом чим представляє себе рекреація. ТРС нерозривно пов’язана з природними ресурсами, які є складовою рекреації, а рекреація, в свою чергу, складовою ТРС. 

Основні форми рекреаційної діяльності - курортне лікування, оздоровчий відпочинок і туризм. У територіальному плані рекреаційна діяльність - важливий чинник комплексної організації матеріально-просторового середовища проживання людини, що охоплює спеціалізовані території землі з елементами природного й урбанізованого середовища, які в сукупності утворюють територіальні рекреаційні системи різного типу [1, c.327]. 

Але з часом поняття «рекреація» зазнало значних змін і значно розширилося. Від визначення рекреації як відновлення сил людини, втрачених в процесі трудової діяльності, воно переросло в комплексне поняття, яке включає: 

- короткотривалий відпочинок; 
- туризм і різні його форми; 
- лікування; 
- різноманітні види діяльності людей під час відпочинку та їх сполучення, які можливо здійснювати на конкретних пристосованих для цього територіях [2, c.9]. 

Україна має великі передумови для розвитку рекреаційних територій, які обумовлені наявністю природних ресурсів, мережею санаторно-курортних закладів і необхідної для їх функціонування інфраструктури. 

Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що їм властива здатність відновлювати і розвивати духовні та фізичні сили людини. Такі ресурси придатні як для прямого, так і для опосередкованого споживання, надання різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру [5].

Привабливість туризму як галузі, що надає послуги, з економічної точки зору, полягає у більш швидкій окупності вкладених коштів та отриманні доходу у вільно конвертованій валюті. У багатьох країнах туризм входить у першу трійку провідних галузей держави, розвивається швидкими темпами і відіграє важливе соціальне та економічне значення, оскільки він: 

- збільшує місцеві доходи; 
- створює нові робочі місця; 
- розвиває всі галузі, пов’язані з виробництвом туристичних послуг; 
- розвиває соціальну та виробничу інфраструктури у туристичних центрах; 
- активізує діяльність народних промислів і розвиток культури та сприяє їм; 
- забезпечує зростання рівня життя місцевого населення; 
- збільшує валютні надходження. 

Але позитивний вплив туризму на економіку держави відбувається тільки у тому випадку, якщо він розвивається всебічно, тобто не перетворює економіку країни в економіку послуг. Іншими словами, економічна ефективність туризму передбачає, що він у державі повинен розвиватися паралельно і у взаємозв’язку з іншими галузями соціально-економічного комплексу.