Соціологічні дослідження молоді міста Львова, проведені у 2000 р., дали невтішний результат: лише 31 % молодих людей довіряє Церкві і 60 % нікому. Тому, якщо ми не хочемо, щоби через декілька десятиліть наша Церква за чисельністю опустилась до рівня секти, то не гаючи ані хвилини повинні братись до праці. Практика показує, що одним з дієвих методів роботи з молоддю є прощі, мандрівки, релігійні тури.
Ще не так давно, у підрадянські часи, терміни “проща”, “прочанин”, “прочанський рух” були майже невідомими пересічному громадянину. Сьогодні ж вони стали для нас звиклими, а для декого навіть банальними. Вирушили люди пішки до святого місця скласти Богові свої молитви – це проща; поїхали учні чи слухачі катехитичної школи на прогульку до старовинної церкви чи монастиря – також проща; помолились перед чудотворною іконою, сфотографувались на фоні Хресної Дороги чи культової споруди, накупили з десяток образків, хрестиків, брошурок, кинули щедру пожертву в скриньку – і все це знову класифікується як “відбули прощу”. Так все таки, що ж таке “проща”, як правильно розуміти термін “прочанський рух”?